Matka Swa-Sława-Czystota-Czstnota (Ptiha/Ptaha-Magura)
Мати Сва, Слава — Найвідоміше божество Велесової Книги
Матір Слава (також: Матір Сва, Ясна, Перуниця, Берегиня) – божество з Велесової книги; божество в рідновір’ї. Птаxа-блискавка, найпопулярніше божество Велесової книги (згадується 63 рази, частіше аніж будь-яке інше божество). Велика богиня війни та перемоги; матір слов’ян-русів, богиня дітей; матір сонця; богиня Ірію (раю) та вічного життя; герб війська слов’ян-русів «Ясуня, Ясна» (від укр. «яса» = «слава»). До неї звертаються війська перед битвою; як до «матері слов’ян-русів» має дуже широкі функції, характерні для Великих Богинь стародавніх релігій (на рівні функцій Іштар та Аматерасу). За йменням найближча до ведійської птаxи-блискавки «Матарішва». В джерелах зі слов’янської міфології – імена «Матір Слава, Матір Сва, Магура, Ясна, Перуниця» не зустрічаються, хоча є подібні образи (див. Гамаюн, Алконост, Жар-Птиця, Віли).
«Матір Слава з Велесової книги» має декілька імен (подібна «багатоіменність Великої Богині» присутня у Ведах, та в багатьох давніх релігіях); ця багатоіменність є відображенням «багатофункціональності Матері Слави». У «Велесовій книзі» найбільш часто використовується форма «Матір Сва, МатиреСва» та її варіації:
Ім’я «Матір Сва» перекладають (можливо) як «Матір Своя», тобто як «Матір свого народу». Вона також є провісницею : «провіщені от МатірСва словеси»;
«Матір Сва Слава» та «Матір Слава» – це ймення має значення або «матір славних героїв», або «матір слов’ян»;
«Птаxа Матирь Сва або просто «птиxа»,
«птаxа та» (7є, 18а), «Све птаxа» (36а) та «птаxа божеська» (в «6а» згадана як «птиxа, яка виголошує пророцтва та підказує князю щодо керування війском» перед битвою русі супроти готів);
«Матиря» (7б, 20), зокрема «Матиря, красна птаxа» (7б); «Матирь летящая» (8);
«Матір суне сва, Ясуня» (7з) = «матір сонця» — тобто блискавку сприймають як «матір сонця та усіх проявів світла-сяйва».
Богиня с вищевказаними іменами – має такі функції-риси:
Сяяча птаxа-блискавка, матір сонця;
Божество, яке зве «слов’ян» на битву, та провіщує перемогу в битві;
Божество, яке приносить вогонь для домашнього вогнища.
«МаГура» (6г) – трактують як «Матір горня-вища»; це ім’я близьке до «імені скіфської Великої Богині „Матір Horae“»[8] (яка відома з греко-римських джерел початку нашої ери; грець. «horae» = «гора»).
«Ясна» (7в, 16, 28) — у «7в» згадується разом з Індрою; в «16» має функцію «богиня новонароджених дітей». «Ясунь» має функції:
«Богиня війська» (7д, 7з, 7е);
«Богиня-герб на знаменах війська» (7е «стяги Ясуні», 7з «глава Ясуні на раменах-плечах його воєвод славних»).
Етимологія імені «Ясна, Ясунь» походить, певно, від укр. «ясний»; від укр. «яса» = «слава, салют».
«Перуниця» (7д (2 рази), 7е, 8(3)) – «божество подібне Перуну» в таких рисах:
«Богиня війни» та пророцтв (8(3));
«Богиня грому-блискавки» – її появу «бог Перун» вітає громом;
Богиня, яка дарує загиблим воїнам «ріг „води життя вічного“» (7д (2 рази), 26);
Богиня, яка зустрічає воїнів в Ірії (в раю) (7е).
«Берегиня» (7ж) – дослівно «та, яка оберігає»; відома «почесна назва жінки або богині» в українській та російській етнографії.
Божества, які подібні до Матирі Сва (з «Велесової книги») є «птаxи блискавки-світла-сонця»:
Давньо-індійське божество блискавки «Матарішва» (із Вед);
Шумеро-вавілонське божество блискавки «Зу»;
«АматераСу» (Велика Богиня религії «сінто»; богиня сонця та війни);
Дещо подібним «божество війни та зірки» є «Сімург» (з ШахНаме) та маловивчений Київо-руський бог «Семаргл» в традиції середньовічної Росії та України : Семаргл, казкова «Жар-Птиxа», Сірін, Гамаюн, Алконост.
Ступінь вивченості теми «Матері Слави»:
Відома позиція знаменитого індоєвропеїста Марії Гімбутас (вона автор «Курганної теорії»), яка вважала, що головним (або дуже важливим) божеством «індоєвропейців неолітичної Європи» була так звана «Lady Bird» = «Господиня птаxа» – але «радянська школа індо-європейської міфології», а саме академік Б. О. Рибаков скептично ставився до теми «Lady Bird»:
«Виношу на суд улюблений сюжет М. Гімбутас „Lady Bird“. Схематична фігурка жінки у спідниці має голову з довгим носом та велетенськими очами. Ані крил, ані пташиних лап тут нема. Чи варто так наполегливо називати її „дамою в пташиній масці“ та на цій підставі говорити про Богиню-Пташку?»
У середні віки – імена «Матір Слава, МатіреСва, Магура, Ясна, Перуниця» не зустрічаються в міфології Київської Русі, та в міфології слов’янських народів взагалі. Хоча тема «чарівних пташок-жінок» зустрічається доволі часто – і в ювелірних виробах Київської Русі (тему «Київських колтів з птаxами-дівами» багато десятирічь вивчав академік Б.А. Рибаков); також в народних віруваннях слов’ян досить популярні «Віли»). Але такого всеохоплюючого божества як «Матір Слава» – в народній традиції, безумовно, нема. Серед наукових установ України – найбільшу увагу вивченню образу «Матері Слави» приділив «Національний науково-дослідний інститут українознавства» (директор проф. П.П. Кононенко) – праці С. Наливайка та П. Кононенка (зокрема, згадка про «Матір Славу» у підручнику з українознавства, 1996 рік). Щодо «противників Влес-Книги», то вони практично не обговорюють образ «Матері Слави».
«Матір Слава» в рідновір’ї:
Хоча ім’я «Матір Сва» зустрічається у Влес-Книзі набагато частіше аніж «Матір Слава», але рідновір’я вживає найбільше ймення «Матір Слава» (як ймення із зрозумілішою етимологією). Образ «Матері Слави» є популярним в рідновір’ї, зокрема:
Видано декілька календарів, де «Матір Слава» має свято на 9 чи 11 жовтня;
«Матір Слава» вважається покровителькою «військово-спортивних змагань»;
Відомості про «Матір Славу» розмістив на своєму сайті – відомий фітотерапевт Євген Товстуха, який вважає її «пра-українською Покровою» – зокрема тому, що «Покров Пресвятої Богородиці» (згідно з «Житієм святих» Димитрія Ростовського (Туптала) була подібна до «блискавки, розпростертої над людьми».
Геральдика «Матір Слави», Ясуні:
Серед прибічників «Велесової книги» існує гіпотеза, що постать «Матері Слави» втілена в давньому гербі Київської Русі «Тризубі», який, мовляв, тотожний гербу слов’ян-русів «Ясуня, Яса» з «Велесової Книги». Але достатніх доказів для такого твердження – не представлено. Але ідея про тотожність «знаку Матері Слави» та «Тризуба» – закладена ще в «знаку РУН-віри».
3а Войтовичем: Слава – богиня перемоги. З її зображенням на щитах роси йшли в бій. За припущенням деяких вчених, від імені Слави походить назва слов’ян. Богиня Слава народилася того часу, коли народився славний русич, а саме тоді, коли виростало величезне його Дерево життя. В кожному його паростку думок, роботи і творчості неможливо віднайти ні кінця ні краю, оскільки ніхто не спроможний порахувати на дереві гілочок, так і у житті, славлячи бога, ніхто не зможе впродовж тисячоліть виважити великої слави душі нашого народу, адже орієць життям і смертю плекав своє могутнє Дерево життя, бо воно як і він – його Слава! У кожній гілці предвічного всесвітнього дерева орієць знаходив для себе свій рай, весь отой дивний епос землі: казки, легенди, пісні, колядки, щедрівки, веснянки-гаївки, феєричні танці-хороводи, багатюща складна, але заразом поетична символіка писанки, врешті – вся та матеріальна культура, заразом з її забутими мудрецями, до якої ми ще не спромоглися як слід долучитися, але яку ми любимо й не мислимо свого життя без неї – то все слава наших батьків, а тому не забуваймо її, бережім, плекаймо, коли хочемо й собі залишити по собі свою галузочку для минулого в ім’я сучасного, майбутнього Дерева Життя. Із зображенням крилатої богині Слави на щитах долі упродовж тисячоліть ішов у життя орієць, щоб оборонити волю, минуле, сучасне і майбутнє Матері-Землі, заради світлої пам’яті предків, в ім’я безсмертя народу. З самого початку безкінечності премудра берегиня Всесвіту Лада благословила сонячним хрестом Дажбога дитину землі – орійця: любов’ю до рідного Бога, любов’ю до праці, любов’ю до довкілля, хто б сюди не входив – тварина, рослина, а чи комашка. Гартуючи змалечку себе в ім’я великої пошани до батьків-дідів, шануючи Велику могилу могутнього Роду, в тисячолітній звитяжній славі орієць ніколи не мав гордощів у своєму серці і розумі. В пошані як до батьків-дідів, так і до молодих та братів він завжди знаходив терпіння мудрих вислухати, старшим підкоритися, з рівними і молодшими мати згоду. Творець благородних розумінь світу, орій ніколи не зловживав словом, не ганьбив іншого. Там, де сходить сонце, завжди в молитві і в праці знаходили наші батьки Славу. Коли на рідну землю приходив ворог, кликала богиня Слава своїх славних синів до бою і, давши меч у руки, надихала їх на подвиги. Звеличені світлом Дажбога і самовідданою любов’ю до рідного краю, орійці через роки і вічність йшли до перемоги. В той час спокійна і тиха вдача орія-хлібороба перевтілювалась у хороброго і завзятого орія-ратая. Ще з тих доісторичних часів у боротьбі за живий вогонь Алатиру з непробудним мороком тьми премудра богиня Всесвіту Лада із великою Славою обезсмертила тих героїв, поставила їх в порівень з богами та дарувала їм царство людської долі. Тоді ж наймогутніший із могутніх богів Сварог викував священний Золотий Плуг, котрий скинув з неба на землю, щоб з тієї пори уславився орієць на весь світ своєю душею, обробляючи землю та вирощуючи на ній хліб. З тих самих прадавніх часів боги навчили наших пращурів вирощувати жито, просо, овес, пшеницю, ячмінь, горох, мак, льон, а, значить, випікати хліб та виготовляти крупи. Загальною назвою всіх хлібних зерен стало слово «жито», і не даремно, бо воно бере свій початок від слова «життя». У багатовікових лісах наші діди-батьки розводили бджіл, худобу, птахів, ловили диких коней, турів, оленів, диких кабанів, ловили звірів у сіті, ходили на ведмедя, хутряного звіра, ловили рибу, плели вовну, виробляли полотно, шили взуття та одіж із шкіри. Наші пращури славилися виготовленням човнів, на яких долали моря й сягали інших народів. Будували городи, зводили кріпосні стіни, випалювали руду, обробляли золото і срібло, вживали олово, виготовляли залізо і мідь. Крім господарчого знаряддя (пилки, сокири, цвяхи, ножі, тесла, долота), вміли кувати зброю, знамениті двосічні мечі та бойові риштунки. Одежу прикрашали сріблом і золотом, а на руках носили персні. Крилата Слава ніколи не покидала сонце-небо орійця, а тому ніякі зайди і прийди неспроможні були осквернити його святині. Завжди він був для богів славою неба і землі, лісів і рік, птахів і звірів, криниць та джерел. Орійцю потрібна слава! Але як її здобути? Боги дали йому той вибір, серед якого він має проявити найбільше своє уміння. Щоб до такої праці прийшла богиня Слава, орієць мусить працювати так, щоб нікому не завдавати болю. І тільки тоді Слава прикрасить його життя. Працюючи з вірою в небо-сонце, юнак, а це слово означає – герой, намагався уславити себе своїми навичками, щоб стати знаменитим ремісником, хліборобом, а чи митцем. Лише слава, здобута схилянням перед чужою вірою, стає сміттям і брудом. Славою звеличений той народ, який з великою святістю ставиться до своїх батьків-дідів-прадідів. Перед їх мудрістю, а особливо перед мудрістю волхвів, орій завжди скидав шапку як перед світочами, посередниками між небом і землею. Небо в образі наставника-вчителя і є та іскра, яка здатна зворушити і кам’яне серце. Особливо пошановує богиня Слава людей мистецтва: піснярів, різьбярів, малярів, кравців, ковалів, гончарів, поетів. Вельми поважає богиня Слава слово, бо в ньому в повній мірі і силі проступає вогонь, вода і земля могутніх богів. Така людина тоді здобуває їх милість, відзначається великою мудрістю, здатна щирим і добрим словом зруйнувати найміцніший мур темних сил, недуг; впливати на людські долі, думки, дії, спілкуватись із Всесвітом. Славою звеличені працьовиті і милі матері, бо їх діти виростають щасливими і вільними. Слава із зоряного неба предків приносить новонародженим здоровий дух, що запалюється в здоровім тілі життям – вічним вогнем вірного кохання, мозолястими руками трудівника, торжеством сили розуму людини.Богиню Славу вшановують 1 вересня, коли відзначають свято домашнього вогнища. Саме в цей день з настанням півночі святкується Весілля Свічки і в цю пору ніч спалахує безліччю вогнів запалених свічок. Кожна запалена свічка знаменувала велику радість, бо в цей час богиня Слава постригала, посвячувала, саджала на коней підлітків — на знак переходу їх з дитячих літ у пору зрілості; таким чином парубоцька громада приймала юнака на коні в своє братство. З цієї нагоди кожна родина, де був такий парубок, влаштовувала святкову вечерю, на яку запрошували сусідів. Гості вітали господарів з запаленням родинного посвіту та з наданням синові можливості самостійно добувати славу. Тоді, ще на зорі життя, богиня—мати на однім із богослужінь, що і до сьогодні називається славленням і нарекла свій нарід «слов’янами», скріпивши своєю вічною печаткою людське життя іменами Ярослав, Ізяслав, Святослав, Мстислав. Слава – провідна зоря долі народу, що призначена йому Богом. Богиня Слава розбиває кайдани тілесної та духовної неволі, позбуває пригноблене почуття гідності. Людина тоді перестає бути рабом, а стає вільною і воістину правдивою до віри предків
Tłumaczenie Adama Smolińskiego:
Zapewne macie trudności z tym ukraińskim tekstem. Translator, jak zwykle wypisuje głupoty. Przetłumaczyłem go dla Was.
Matka Swa, Sława – najbardziej znanym bogiem Księgi Welesa
Matka Sława (też: Matka Swa Jasna, Perunica, Bereginja (Brzegini)) – bóstwo z Ksiągi Velesa; rodzime bóstwo. Ptacha – piorun, najbardziej popularnym bóstwem Księgi Velesa (wspomniana 63 razy, więcej niż jakiekolwiek inne bóstwa). Wielka bogini wojny i zwycięstwa; matka Słowian – Rusów, bogini dzieci; matka słońce; Bogini Iriyu (Raju) i życia wiecznego; Herb wojska Słowian-Rusów „Jasinia, Jasna” (z ukr. „jasa” = „chwała”). Jest obnoszony przez wojsko przed bitwą; jako „matka Słowian – Rusinów” ma bardzo szerokie cechy charakterystyczne wielkiej bogini starożytnych religii (na równi funkcji Ishtar i Amaterasu). Z imienia najbliższa do wedyjskiej Ptachy Pioruna „Matarishva”. W źródłach mitologii słowiańskiej – nazwy „Matka Chwały – Sławy, Matka Swa, Magura, Jasna, Perunica” nie występuje, ale istnieją podobne obrazy (patrz Gamayun, Alkonost, Żarptak, Wili.).
„Matka Sława z Księgi Welesa” ma kilka nazw (jak „bogatoimienna Wielka Bogini” jest obecna w Wedach i w wielu starożytnych religiach); Jest to odbicie bogatoimienności „wielofunkcyjności Matki Chwały – Sławy”. W „Księdze Welesa” jest najczęściej stosowana forma „Matka Swa, MatkaSwa” i jego odmiany:
Imię „Matka Swa” tłumaczone jest (być może) jako „Matka Swoja”, czyli jako „Matka swego ludu.” Jest również czynnikiem prognostycznym: „słowo przepowiedni od MatkiSwa”;
„Matka Swa Sława” i „Matka Chwały” – te imiona mają znaczenia lub „matki wspaniałych bohaterów” czy „matka Słowian”;
„Ptacha Matka Swa lub po prostu ” Pticha „,
” i Ptacha” (7ye, 18a), „Swe ptacha” (36a) oraz „ptachaa boska” (w „6a” określana jako „ptycha która dostarczała przepowiedni i podpowiadała księciu o zarządzaniu wojskiem” ruchami przed walką z Gotami);
„Mateczka” (7b, 20), w tym „Mateczka, czerwona ptacha” (7b); „Matka latająca” (8);
„Matka marności Swa, Jasunia – Jaśniejąca” (7z) = „Matka Słońca” – że piorun jest postrzegany jako „matka wszystkich przejawów słońca i blasku światła”.
Bogini z powyższymi imionami – posiada funkcje-cechy:
Świetlista ptacha-piorun, matka słońca;
Bóstwo, które wzywa „Słowian” na bitwę, i przewiduje zwycięstwo w walce;
Bóstwo, które przynosi ogień do domu.
„MaGura” (6 g) – interpretowana jako „Matki Wysokiej Góry”; bliskiej nazwy „scytyjskiej nazwy Wielkiej Bogini” Matki Hory „» [8] (znane źródła grecko-rzymskie z początku naszej ery, grec. „hogae” = „góra”).
„Jasna” (7c, 16, 28) – w „7B” wymieniona jest razem z Indrą; W „16” ma funkcję „bogini urodzonych dzieci.”
„Jasuń” ma funkcję:
„Bogini wojska” (7D, 7z, 7);
„Bogini-godło na znakach wojska” (7S „flagi Jasuni” 7z „głowa Jasuni na rękach, ramionach słynnych wojewodów”).
Etymologia imienia „Jasna, Jasuń” pochodzi prawdopodobnie od ukraińskiego. „jasny”; ukraińskiego. „Jasa” = „sława – chwała, powitanie.”
„Perununica” (7D (2 razy), 7e, 8 (3)) – „jak Bóg Perun” w następujących kategoriach:
„Bogini Wojny” i proroctwa (8 (3));
„Bogini grzmotu – pioruna” – pojawienie się „bóga Peruna” wita grzmot;
Bogini, która daje poległym wojownikom „róg wody życia wiecznego „(7D (2 razy), 26);
Bogini, która spotyka wojowników w Iriji (w raju) (7e).
„Brzeginia” (7zh) – dosłownie „ta, która chroni”; znany „honorowy tytuł kobiety lub bogini” w ukraińskich i rosyjskich etnografiach.
Bóstwa, podobne do Matki Swa (z „Księgi Welesa”) „ptachy piorun-błyskawica-Słońce”:
Starożytny indyjski bóg błyskawicy „Matarishva” (Wed);
Sumero-babiloński bóg błyskawicy „Zu”;
„Amaterasu” (Wielka Bogini religii „szinto”, bogini słońca i wojny);
Coś jak „bóstwo wojny i gwiazdy” jest „Simurg” (z SzahHame) i słabo znany bóg kijowsko-rusiński „Semargl” w tradycji średniowiecznej Rosji i Ukrainy: Semargl, bajeczny „Żar – Ptak” Sirin, Gamajun, Alkonost.
Stopień badań tematycznych „Matki Sławy”:
Znana pozycja słynnej indoeuropeistki Marii Gimbutas (jest autorem „Kurhanowej teorii”), która stwierdziła, że głównym (lub bardzo ważnym) bóstwem „Indo-europejskiego neolitu” była tak zwana «Lady Bird» = «Gospodyni ptaxa” – ale „radziecka szkoła mitologii indoeuropejskiej”, czyli akademik BA Rybakow sceptycznie nastawia się do tematu« Lady Bird „: „Ja złożę do sądu ulubioną historię M. Gimbutas” Lady Bird „. Schematyczny rysunek kobiety w spódnicy ma głowę z długim nosem i ogromnymi oczami. Ani skrzydeł, ani łapy ptaka tutaj. Czy tak trudno ją nazwać „Dama w masce ptasiej” i na tej podstawie mówić o Bogini ptaków? ”
W średniowieczu – imię „Matki Sławy, MatkiSva, Magura, Jasna, Perunicaa” nie znaleziono w mitologii Rusi Kijowskiej i mitologii słowiańskich narodów w ogóle. Choć temat „magicznych ptaków kobiet” występuje dość często – i w biżuterii Rusi Kijowskiej (motyw „kolczyki Kijów z ptachami-dziewicami” wiele lat studiował akademik BA Rybakow); jak w wierzeniach ludowych Słowian bardzo popularne „Wili”). Ale to wszechobecne bóstwo jako „Matki Sławy” – w tradycji ludowej, na pewno nie. Wśród instytucji naukowych Ukrainy – najbardziej uwzględnieniem badań nad wizerunkiem „Matki Chwały” poświęca „Państwowy Instytut Badawczy Nauk Ukrainy” (kierownik prof PP Kononenko.) – Pracy S.Nalivayko i P. Kononenko (w tym wzmianki o „Matki Sławy” w podręczniku Nauk Ukrainy, 1996). Jeśli chodzi o „przeciwników Księgi Welesa”, to prawie nie dyskutują wizerunku „Matki Sławy”.
„Matka Chwały” w rodzimej wierze:
Choć imię „Matka Swa” znajduje się w Księdze Welesa częściej niż „Matki Sławy”, ale rodzima wiara używa najczęściej imienia „Matki Sławy” (jako imię wyraźniejsze etymologicznie). Obraz „Matki Chwały” jest popularny w rodzimej wierze, zwłaszcza:
Opublikowano kilka kalendarzy, gdzie święto „Matki Chwały” jest w dniu 9 lub 11 października;
„Matka Glory” jest patronką „wojskowo-sportowych” zmagań;
Informacje o „Matce Chwały” zamieszcza na swojej stronie internetowej – znanego fitoterapeutysty Eugene Tovstukha, który uznał jej „pra-ukraińskie wstawiennictwo” – w szczególności, że „Matka Boska” (wg „żywoty świętych” Dymitr z Rostowa (Tuptalo) była podobna do „błyskawicy, rozpostartej nad ludźmi.”
Heraldyka „Matki Sławy” Jasuni:
Wśród zwolenników „Księgi Welesa” istnieje hipoteza, że postać „Matki Chwały” zawarto w starożytnym godle Rusi „Trójzębie”, który podobno jest identyczny z herbem Słowian-Rusinów „Jasuni, Jasa” z „Księgi Welesa”. Ale wystarczające dowody takiego oświadczenia – nie są prezentowane. Ale idea tożsamości „znaku Matki Chwały” i „Trójzęba” – objawia się w znaku „Run – wiary”.
Za Wojtowiczem: Chwała – bogini zwycięstwa. Z jej wizerunkiem na tarczach Rosy/Rusini szli do walki. Przy założeniu niektórych naukowców, od znaku imienia Sławy pochodzi nazwa Słowian. Bogini Sławy narodziła się w momencie, kiedy urodził się słynny Rusicz/Człowiek/Orij, mianowicie, gdy wyrosło wielkie Drzewo Życia. Nie można znaleźć początku ani końca, ani żadnej krawędzi/śladu kiełków/zaródzi jej idei, pracy i kreatywności, ponieważ nikt nie jest w stanie policzyć liści i owoców na gałęziach wszystkich żyjących drzew, Chwalących Boga. Nikt nie może podważyć Chwały Duszy naszego Narodu czczonej/wychwalanej od tysiącleci, ponieważ Oracz Życia i Śmierci ceni nad wszystko swoje potężne Drzewo Życia, bo to jest – Jego Chwała! Przy każdej gałęzi przedwiecznego wszechświatowego drzewa Oracz/Orij/Rusicz znajduje dla siebie swój Raj. Cała tradycja mówi o tym w Praw-Dziwym eposie Matki Ziemi, gdzie baśnie, legendy, pieśni, kolędy, wiejskie – gadki, czarowne tańce – korowody, bogate składnie, a też wykonywane wzory i w tym samym czasie poetycka symbolika pisanek, wreszcie – i cała kultura materialna, wraz z jej zapomnianymi mędrcami (których jeszcze nie udało się do końca wszystkich prawidłowo rozpoznać i odnaleźć), mówi o tym że, kochamy i nie wyobrażamy sobie życia bez niego (bez czci Boga-Oracza i czci Ojca Narodu Oracza-Orija). To wszystko czynimy i czynić musimy na Chwałę/Sławę naszych Ojców i Bogów, o tym nie zapominamy, pielęgnujemy tę Cześć/Chwałę, cenimy ją, gdyż chcemy zostawić po sobie swoją współczesną opowieść dla przyszłości, dla rozwoju w przyszłości Drzewa Życia.
Z przedstawień skrzydlatej bogini Sławy na tarczach, poszedł przez tysiąclecia Oracz Życia w obronie wolności, przeszłość, teraźniejszość i przyszłości Matki Ziemi, dla błogosławionej pamięci przodków, w imię nieśmiertelności narodu. Od początku wszechświata, nieskończenie mądra opiekunka Wszechświata Lada/Łada błogosławiła Słoneczny Krzyż Dażboga nadając go jako znak Dzieciom Ziemi – Oracz/Orij znak: miłości do swojego Boga, miłości do pracy, miłości do środowiska, nie włączając – zwierząt, roślin i owadów. Uładzenie dzieciństwa w tradycji wielkiego szacunku dla rodziców – dziadków, szacunku Wielkiej Mogiły potężnego Rodu. W tysiącletniej chwale zwycięzcy Oracz/Orij nigdy nie miał pychy w swoim sercu i umyśle. W poszanowaniu do obojga rodziców, dziadków i młodszego brata zawsze znalazł cierpliwość słuchać mądrych, z równymi i młodszymi mieć zgodę. Twórca szlachetnego rozumienia świata, Orij/Rusicz – Oracz nigdy nie nadużywał słów, nie wyrzucał innym.
Tam gdzie wschodzi słońce, zawsze w modlitwie i w pracy nasi ojcowie znajdywali Chwałę. Gdy przyszedł nieprzyjaciel ojczyzny, bogini Sława powoływała swoich wspaniałych synów do walki i dając miecz w rękę, inspirowała ich do czynu. Wywyższeni światłem Dażboga i bezinteresowną miłością do rodzinnego kraju, opisywali przez lata i wieczność dzieje do zwycięstwa. Choć charakter spokojny i cichy Orija-rolnik-oracz przekształcał się w odważnego i oddanego Orija – Rataja – Oracza. Nawet od czasów prehistorycznych w walce o żywy ogień Ałatiru (Sura) z nieprzeniknionym mrokiem Ćmy przemądra bogini wszechświata Lada z wielką Sławą unieśmiertelniła tych bohaterów, postawiła ich w równości z bogami i darowała im władzę nad ludzkim losem. Jednocześnie najpotężniejszy z potężnych Bogów-Żywiołów Swarog, wykuł święty Złoty Pług, który spadł z nieba na ziemię, aby od tego czasu stać się sławny na całym świecie, by przy jego pomocy wyorywać/ryć swoją duszę, ryć uprawy na ziemi i czynić wzrastanie na jej chleba/Z-Boża.
W tych samych pradawnych czasach bogowie nauczyli naszych praszczurów uprawy żyta, prosa, owsa, pszenicy, jęczmienia, grochu, maku, lnu, a zatem wypiekania chleba i przygotowania ziarna. Wspólna nazwa ziarna zbóż było słowo „żyto”, i nie daremnie, bo to pochodzi od słowa „życie”. W stuletnich lasach nasi dziadkowie – rodzice hodowli pszczoły, zwierzęta, ptaki, łapali dzikie konie, tury, jelenie, dziki, chwytali zwierzęta w sieci, chodzili na niedźwiedzia, zwierzęta futerkowe, łowili ryby, przędli wełnę, wyrabiali płótno, szyli buty i ubrania skórzane. Nasi przodkowie byli znani z produkcji łodzi, które przekroczyły morza i osiągnęły inne narody. Zbudowali miasta, wznieśli mury, wytapiali rudę, obrabiali złoto i srebro, używali ołów i cyny, wytwarzali żelazo i miedź. Również narzędzia gospodarcze (piły, siekiery, gwoździe, noże, dłuta), mogli wykuwać zbroję, słynne obosieczne miecze i wojenne rynsztunki. Odzież ozdabiali srebrem i złotem, a na rękach nosili pierścienie. Skrzydlata Sława nigdy nie opuściła słońce-niebo oracza, i dlatego kiedy jacyś przyszli, nie byli w stanie zbezcześcić jego sanktuarium. Zawsze to było na cześć bogów nieba i ziemi, lasów i rzek, ptaków i zwierząt, studni i źródeł. Oraczowi potrzeba chwały! Ale jak ją zdobyć? Bogowie dali mu wybór, między którymi ma najwięcej do udowodnienia swoich umiejętności. Aby do takiej pracy przyszła bogini Sławy, oracz musi działać tak, aby nikomu nie zadawać bólu. I dopiero wtedy ozdobić chwałą swoje życie. Praca z wiarą w niebo, słońce, młodzież, a to słowo oznacza – bohatera, starając się osławiać sobą swoje umiejętności, aby stać się znanym rzemieślnikiem, rolnikiem, czy artystą. Tylko chwała, zdobyta czczeniem obcej wiary, to śmieci i błoto.
Slawę wywyższył lud, który z wielką świętością traktuje swoich rodziców, dziadków, pradziadków. Przez ich mądrość, a zwłaszcza przez mądrości wołchwów, oracz zawsze skłania czapkę jak przed świętymi, pośrednikami między niebem a ziemią. Niebo w formie mentor-nauczyciel jest iskrą, która jest w stanie poruszać i kamieniste serca. Szczególnie szanuje bogini Chwały ludzi artystów: kompozytorów, rzeźbiarzy, malarzy, krawców, kowali, garncarzy i poetów. Bardzo szanuje słowo boginia Sławy, dlatego, że w pełni siła pochodzi z ognia, wody i ziemi potężnych bogów. Taka osoba potem zdobywa ich życzliwość, odznacza się wielką mądrością, zdolna szczerym i dobrym słowem zniszczyć najsilniejszą ścianę ciemnych sił, chorób; wpływać na życie ludzi, myśli, działania, komunikowania się ze wszechświatem. Chwała powiększa pracowitość i miłość matki, ponieważ ich dzieci dorastają szczęśliwe i wolne. Chwała z gwiaździstego nieba przodków przynosi zdrowego ducha noworodka, który zapali zdrowe życie ciała – wieczny ogień prawdziwej miłości, utrudzonych rąk pracownika, triumf sił ludzkiego rozumu. Boginię Chwały honorujemy w dniu 1 września, kiedy to obchodzimy święto domowego ognia. Tego dnia z nastaniem północy święci się Świece weselne oraz o tej porze nocy migają światła wielu zapalonych świec. Każda zapalona świeca oznaczała wielką radość, ponieważ w tym czasie bogini Chwały postrzegała, poświęcała, sadzała na konie młodzieży – znak przejścia z dzieciństwa w dojrzałość; tak gromada chłopców przyjmowała chłopca na koniu do swojej wspólnoty.
Z tej okazji, każda rodzina, w której był młody człowiek, zorganizował specjalną kolację, ma którą zaproszono sąsiadów. Goście witali gospodarzy z zapaloną rodzinną poświatą i stwarzaniem możliwości synowi samodzielnego zdobycia chwały. Następnie, na początku życia, bogini matka na jednym nabożeństwie, które do dziś nazywany jest sławieniem i nazwała swój naród „Słowianami”, umacniając swoją pieczęcią wieczne życie ludzkie Jarosława, Izjasław, Światosław, Mścisław. Chwała – wiodąca gwiazda doli narodu, że przeznacza go Bogom. Bogini Sławy zrywa kajdany fizycznej i duchowej niewoli, pozbywa poczucia uciskanej godności. Człowiek wtedy przestaje być niewolnikiem i staje się prawdziwie wolny i prowadzi prawdziwie do wiary przodków.
Tłumaczenie Adam Smoliński
Dziękuję ci Adamie w imieniu wszystkich czytelników.
Przytoczyłem oryginalny artykuł ukraińskiej Runwiry, bez żadnych komentarzy, gdyż warto zapoznać się z ich punktem widzenia na tę Boginię, niezależnie od naszych interpretacji ogólno-aryjskich/scytyjskich/prasłowiańskich. W Księdze Tura, Księdze Ruty i w Baji Słowian z mojego odtworzenia Czstnota-Czystota została „oczyszczona”, ze wszystkich powtarzających się przy opisach bogów cech typu: skrzystości, skrzydlatości, piorunowatości – w efekcie pozostała moim zdaniem „czysta” jej Postać – Siostry-Żony (żeńskiej emanacji) Prawa-Prowego, który jest odpowiednikiem Żywiołu Peruna (Błyskawicy – Prawodawcy/Zarządcy pomiędzy Bogami) na poziomie Mocy rządzących światem człowieka. W tym wymiarze jej piorunowość i skrzystość (welańska) jest w wizerunkach jak najbardziej usprawiedliwiona. Natomiast przypisywanie jej cech Bogini Wojny, Walki i Zwycięstwa jest moim zdaniem nieuprawnione, gdyż dubluje funkcje Boga Łady i całego Tynu Ładów. Noszenie jej na sztandarach bojowych nie wyznacza jej funkcji, bowiem noszono wizerunki wszystkich bogów, jako opiekunów Ludu Słowa. Natomiast Chwała, Sława, Cnota, Czystość jest Źródłem Obrony tych wartości dla Narodu, i w tym sensie zagrzewa do boju w słusznej sprawie i Obronie Macierzy. Dodam, że w moim opracowaniu uwzględniłem zwłaszcza perski, awestyjski opis tej bogini i jej funkcji.
Skoro mamy dzięki uprzejmości Adama tłumaczenie, to dodaję do artykułu tych kilka słów na temat naszej Matki Sławuny-Słowa-Czystości-Cnoty, perskiej Czystoty. C B