Święto Tynu Runów i Matki Ziemi: Perunika-Perunica, Rozkownik, Kosy

Jest to święto Bogiń – żeńskie oraz żęcia/rżnięcia, żeńców- kośbiarzy, w tym Bogini Białobogi, Święto Środka Lata-Runi/Rujewita. To nie przypadek, że święto Tynu Runów i Tynu Matki Ziemi obchodzi się w lipcu, miesiącu który jest najgorętszy i najbardziej burzliwy w Polsce, czy szerzej w Środkowym Białym Lądzie (Europie).

Tak zwany dziki irys – czyli Rozkownik, a inaczej Perunika, lub Kosaciec. Dlaczego rozkownik? Bo, tak jak Perun swoim pierwszym wiosennym uderzeniem otwiera ziemię i zmusza ją by weszła na Ścieżkę Sporzenia i Rozmnożenia, nakładając na nią niejako jarzmo/obowiązek donoszenia ku szczęśliwemu rozwiązaniu płodu, tak Rozkownik rozkuwa Matkę Ziemię z owych pęt – wydaje ona od tej chwili aż do końca jesieni plony i płody, ku pożytkowi Zerywanów – ludzi i Zwierzorów – zwierzyny oraz samych Zróstów – roślin. Rozpoczyna się ZARZYNEK-KOSACIEC-PERUNIKA.

Tak jak miano Rozkownika i sam kształt kwiatu irysa nawiązuje swym wzorem do rozdzierającej niebo błyskawicy i kobiecego łona, tak i miano kosaciec nawiązuje do tego, że nadszedł czas kośby, odcięcia pępowiny między Zróstami a Matką Ziemią, czas zbierania plonów – głównie zbóż. Święto po dokonaniu tego Zbioru, poświęcone Rgłom, Sporom i samej Matce Ziemi, obywa się miesiąc później i znane jest powszechnie jako Zarzynek lub Dożynki. Katolicy przypisali je oczywiście kolejnej Maryi (Mającej RA), która miała i chciała zastąpić Matkę Ziemię, tyle że w owej duszpasterskiej zafałszowanej idei zabrakło już Ładu i sk-Ładu.

Tak to właśnie Prawda dobywa się na wierzch wszelkimi szczelinami, poprzez prastare polskie słowa, symbole i starożytne święta, których lud polski nigdy nie porzucił. W obecnym naszym klimacie kosaćce-rozkowniki-peruniki kwitną głównie w czerwcu, ale w Harskich Górach – Harpątach/Karpatach lub na Litwie, Łotwie, Białorusi, w Finlandii/Winlandii, Skondynawii, czy w północnej Rosji spotkacie je również wciąż jeszcze kwitnące w lipcu. Dawnymi czasy zakwitały właśnie wtedy na całej rozległej Północy Białego Lądu i Mazji.

Perunika-Perunica jest odwrotnością Gromnicy – Święta Piorunowego, które powinno przypadać na wiosnę, w nieistniejącym obecnie wyrównawczym miesiącu roku księżycowego czyli Godu, zwanego Świcień-Przybycień-Kusy, a więc między 20 a 26 LUTEGO.

Jest ono obchodzone w kościele katolickim bliżej Święta Światła Niebieskiego tj. Światła Dnia i Pani Niebieskiej, czyli Święta Dażbogów, przypadającego prawidłowo 20-26 stycznia (2 lutego – Maryja-MaRA Gromniczna), a u Prawosławnych dwa tygodnie później. Wtedy to nieświadomi niczego katolicy polscy święcą w kościołach gromnicę ku czci Gromowładnego – Peruna-Groma i Perperuny-Gromnicy, a potem stawiają ją w oknach zapaloną ku obłaskawieniu tych groźnych bóstw. Przechowują ją na ołtarzykach domowych i wyciągają ilekroć nadchodzi burza z piorunami, by ponownie zapalić w oknie.

Perunica (Perperuna) jest w istocie świętem żeńskim Świętem Żęcia/Żenienia/Zrodzenia Życia- dawania życia, zrodzenia płodu hołubionego przez Matkę w jej wnętrzu, związanego z nią pępowiną/korzeniem, jest Świętem Oddzielenia się Płodów od Matki Ziemi. Jest to swięc Święto Perperuny ale głownie Matki Ziemi i wszystkich bogów związanych z rozpoczęciem zbiorów płodów z roli (Radogostów – Opiekunów Domu i Spichrzów, Sporów – Bogów Płodności, Rgłów – Bogów Uprawi Hodowli, itp), czyli  wszystkich Bogów Pocztu – jak każde święto Słowiańskiej Wiary Przyrody/Przyrodzonej.

Podobno to także nazywa się Perunika – i rzeczywiście grono kwiatowe układa się, jak idąca zygzakiem w dół po niebie, błyskawica

Dzikie kosaćce w Tyńcu pod świętą Górą Grodzisko.

Klimenko: Krasa – Sporząca Kosa (warkosz-warkocz)

Източник: tourism.kardzhali.org

Източник: tourism.kardzhali.org

Добави в
любими Искам да го
посетя Бил съм
тук

Качи снимки
за обекта Качи видео
за обекта Докладвай
нередност

Източник:

tourism.kardzhali.org

Над находището на турска леска (Природна забележителност „Джелово”) се намира платовидният вр. Джелеве с надморска височина 772м. От него се вижда вр. Иран тепе. На билото му има следи от некропол, а в близост и кладенец, който не пресъхва и в най-горещите дни. Забелязват се следи от крепостна стена. Доскоро всички вярващи от региона там са правели молитва за дъжд (ямур дувасъ), като на върха е имало тюрбе, край което местните алиани са палили свещи. Днес тази практика не съществува. Най-лесно върхът се изкачва от източната страна. Въпреки че не е много висок, от него се разкрива хубава панорамна гледка.

Обектът е подходящ за включване в комбиниран маршрут в тази посока.

 

Perunika Trio & Veda Slovena Bulgarian Choir – Christmas concert 14/12/13

https://www.youtube.com/watch?v=jaha7695VMs

Tradycyjna macedońska pieśń – La Colonie Volvox – Perunika

https://www.youtube.com/watch?v=gMk8BHgvqk0

Traditional Macedonian song, recorded by La Colonie Volvox and released on their album „Wasteland” in 2006.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

     Найважливішою умовою процвітання людини в Яві (земному житті) є збереження звичаїв і традицій Предків, які вже розчинилися в Наві (потойбіччі) і злилися з Богами в Праві (Всесвіті). Дотримуючись Рідної Віри, людина допомагає своїм Богам ладувати національний простір і підтримувати космічний, державний і родинний порядок.
Українське національне Богорозуміння відрізняється від світових (інтернаціональних) релігійних вчень. Божественна багатопроявність у різних стихіях і сферах життя отримала різні імена-назви, серед них Сварог, Дажбог, Перун, Велес, Лада та інші.
Перун пов’язаний з громом та блискавкою. Наші Предки вважали, що Перун б’є мечем блискавки ворогів Сварги, тобто найвищого Неба (Cварога). Ллється дощ — Даждь Божий, як знак любові Сварога до матінки-Землі. Матінка-Земля народжує дерево життя Дажбожих онуків.
Проте Перун — це не сам грім та блискавка. Поняття Перуна — це принцип божественного прояву в громі та блискавці, це енергія очищення. Блискавка — це фізичне місце, де проявилася сила Перуна, так само, як Сонце — місце, де проявляється сила Дажбога (тепло, необхідне для дозрівання плодів). Тут Божественний закон (принцип) вищий від самого божества. Отже, наші праукраїнські Боги – це не стільки природні явища, скільки те, що стоїть за ними — тобто світ Прав, закон, який правує Всесвітом. За силами природи бачимо волю Богів у дії. Бог є причина, а явище — наслідок.
Перун, проявлений у блискавці, дає рухливість, активність і життєву енергію всім істотам. За Велесовою Книгою, Перун — Бог Прі (боротьби), Бог воїнської доблесті і слави,захисник  і покровитель чоловіка-воїна. Це він кує непереможний меч русичам у своїй небесній кузні, куди був узятий отець Ор — прабатько українців.
Перуна вшановують в Боголіссях (священних Гаях), де ростуть священні дуби (Перунові дерева). Перед найстарішим і найвеличнішим дубом стояв жертовник з каменю — вівтар, на якому палало невгасиме полум’я. Особливий Волхв — служитель культу Перуна — постійно вартував біля ватри. І вдень, і вночі сюди міг прийти державний муж, воїн-дружинник чи будь-який інший віруючий, щоб помолитися, скласти жертву, попросити благословення у Волхва, освятити зброю.
У липні, в час найбільшої активності сили Перуна, відбувалося Перунування – славлення Перуна, воїнські братчини (священні ритуальні бенкети), поминання воїнів-побратимів, що “відійшли до Лук Сварожих” — загинули на полі бою. В основі цих обрядів — поняття священного героїзму, про який писав Володимир Шаян, досліджуючи Велесову Книгу: “Грудка Землі, зрошена живою ще кров’ю Героя,- це його перепустка до Неба. Цю “перепустку” не можна купити на “відпусти”, як у середньовіччі. Його ціна — це кров, пролита за Батьківщину… Орден Перуна існує вічно у Сварозі… Бо ж пам’ятаємо, що поранені козаки затулювали рану грудкою Cвятої Землі… Вона затримувала кров… або цю грудку землі забирав козак з собою до Небес”.
Велесова Книга зберегла для нас вчення Рідної Віри надзвичайної сили — культ Землі, культ Живої Води, культ Вогню-Сварожича, таїнство Священної Жертви, таїнство Смерті і Безсмертя. Тут, поруч з Перуном, стрічаємо й Перуницю — жіночу постать Божественної потуги (пор.: “молонья” блискавиця) наших Предків:

А тому, що впав у полі,
Перуниця дає Води Живої напитися,
А напившися її, він їде до Сварозі
На білому Коні.
І там стрічає його Перунько
І веде до блаженних своїх чертогів.
А там перебуде він час,
І отримає нове тіло.
І так має жити і радуватися сьогодні
І до вічних віків,
Творячи за нас молитви.

       Громада українських язичників “Православ’я” відроджує ці прадавні свята. 20 липня в діброві збиралися рідновіри, щоб ушанувати Перуна. Вінками з дубового листя жінки та дівчата віншували чоловіків і парубків, співаючи славу Перунові. Палав Священний Вогонь, через який перестрибували, освячуючись, Перунові сини, лунала урочисто молитва зі священної Книги Велеса, переходив з рук у руки ритуальний ріг зі священним напоєм, співали Славу Рідним Богам — все це Священна Братчина… Світив Місяць, сяяли Зорі — Чумацький Шлях, Небеса Сварога…

 

O Gromnicy lutowej

◈2 ЛЮТОГО – ГРОМНИЦЯ, СВЯТО СТРІТЕННЯ ЗИМИ З ВЕСНОЮ◈

2 лютого слов’янський народний Календар відзначає день Громниці-Перуниці [також Громи, Зимобор (укр.), Грамнiцы (біл.), Hromnice (чех.), Свjeтло (серб.)] – небесної Богині, втілення Блискавки. Здавалося б, парадоксально, що це свято відзначається взимку – але у Традиції все закономірно. Цей день ще називають Срітенням – себто Зустріччю – зустріччю Зими і Літа. Вважається, що саме у цій точці Сварожого Кола – річного кругообігу – ці дві протилежні пори року „позирають” одна на одну. І „містком” між ними є саме Перуниця. За переказами, це єдиний день взимку, коли можна почути грім та побачити блискавку. Як маленьке „відзеркалення” небесного полум’я люд запалював скрізь великі та малі вогники.

Відгуком цього звичаю є так звані „громові свічки” чи „громниці”, що збереглися у народній традиції під машкарою християнства. Як відзначає український етнограф Василь Скуратівський: „…В давнину кожен господар мав обов’язково приготувати власну „громничну” свічку й нести її на посвяту. Після повернення зі служби Божої запалював її – „щоб весняна повінь не зашкодила посівам і щоб мороз дерев не побив”. Цей обрядовий виріб лаштували на покуті”.

Селяни іноді виливали такі свічки дивовижних розмірів — два аршини завдовжки й до десяти футів вагою. Часто громниці складалися з трьох переплетених у „косу” свічок, які розходились зверху маленьким Тризубом – символом триєдиності Наві, Яві та Праві, будови Всесвіту. Такі свічки виробляли переважно жінки, а особливо – дівчата, які у цей день втілювали свої задуми, чарували. Громові свічки вважались в народній магії дуже сильним магічним оберегом. За їхньою допомогою від окремої хати, села чи поля можна було, наприклад, відвести блискавку чи взагалі грозу. Чи навпаки – закликати у посуху грозу з дощем. Тяжко хворіючим давали в руки запалену громницю, прохаючи при цьому очисну та цілющу силу богині прогнати хвороби – вони ж бо також були у народній міфології окремими істотами, демоницями.

Загалом, громничну свічку запалювали у таких випадках:

– коли над оселею гуляє страшна негода
– коли виникали труднощі при пологах
– коли у селі пожежа, або катаклізм
– коли починалася війна
– коли людину схопить „чорна хвороба” (епілепсія)
– як людина помирала, запалювали свічку, аби спокійніше перейти їй у світ інший.

Також у цей день освячують воду. Стрітенську воду збирали з сосульок і додавали до звичайної води, за повір’ями – така вода цілюща і лікує від багатьох напастей:

– лікує рани і внутрішні захворювання
– рятує від „злого ока”, відьми, вовкулака, від „пристріту”
– нею кропили вояків перед боєм та чумаків перед походом
– пасічники окроплювали нею вулики на початку сезону
– а господарі окроплювали худобу під час першого вигону на пасовисько
– окроплювали стайні та обори від відьм, щоб „не виссали з корови молока”

Чимало спогадів про використання стрітенської води знаходимо в етнографічних джерелах. Нею благословляли батьки своїх синів, проводжаючи на війну, також чумаків. Господар давав їм хліб-сіль і, скропивши стрітенською водою власника валки, волів та мажару, напучував словами: „- Боже тобі помагай!”. Цікавий обряд, пов’язаний з „наданням магічності” цій воді, записав у 20-х роках краєзнавець М. Рябий у селі Кукавиці Могилівської округи на Вінниччині. Удосвіта хтось з родини йшов до криниці, щоб набрати джерелиці. Коли ж повертався, то йому назустріч мав вийти будь-який член сім’ї з кухликом. Вода в посудині набувала цілющої властивості.

В Україні було відоме ще одне ім’я богині Громниці – Паляниця (така сама назва ритуальної хлібини, що її пекли господині на визначні свята). Або як у численних піснях і переказах – Дівчина-Воячка.

Перуниця – це вольовий, сильний бік Жіночого початку. У давніх слов’ян були жінки-богатирі, їх так і звали – діви-паляниці. Вони билися нарівні з чоловиками свого племені проти ворогів, що викликало подив та захоплення у чужеземців. Можливо, ця традиція сягає аж до амазонок античності, які мешкали саме на нашій Землі, у Приазов’ї, поруч зі скіфами. Та й потім, у різні часи, українські жінки часто брали у руки зброю і воювали не гірше, а часто й ліпше, за чоловіків, згадаємо хоча б уславлених козачок, які відзначились під час різноманітних повстань та Визвольної війни.

Традиція підкреслює дівочість Перуниці, вона саме Дівчина-Воїн, дочка Перуна, його найперша помічниця та соратниця. Тут можна провести цікаву паралель з іншою арійською традицією – давньогрецькою. Афіна – Діва-Воїтельниця, дочка Громовика-Зевса. При чому не просто дочка – Зевс сам її народив зі своєї голови. Себто вона – це частина його сутності, його „жіноча аніма”, „Зевс у спідниці” (точніше – у пеплосі). І це не лише сила, це і хоробрість, і гострий розум. Це – незалежна сильна жінка, що йде своїм шляхом. Невипадково, Афіна – не лише воїн, але й покровителька мудрості, що зображувалась із символом цієї чесноти – совою. Atheneum – храм Афіни – так називали з античності і до сьогодні „святилища мудрості” – бібліотеки, музеї, наукові установи.

Цікаво, що зброєю Афіни є спис – у якому вбачають можливий символ блискавки. І Діва Перуниця зображується із золотим „громовим” списом.

Ще одне співпадіння традицій – з кельтами. 1 лютого (а у деяких слов’ян Громниця відзначається саме першого, а не другого) святкують Імболк – дуже давнє свято, яке збереглося до наших днів вже не у слов’янському, а у кельтському двовір’ї, як „день святої Бригіти”. Ця „свята” – насправді „замаскована” кельтська богиня Бригіта. Вона здавна шанується, зокрема, як покровителька ремесел (як і Афіна), найбільше ж – ковальства. А ковалі в усі часи в усіх міфах були пов’язани з Вогнем, особливо ж – з громовими божествами.

Отак вічна Традиція відзеркалюється у віруваннях різних народів єдиної арійської родини.

З дня Перуниці у слов’ян починалися закликання Весни. Це свято давало нашим Предкам світлу надію дожити до теплого Сонечка, до першої весняної грози, коли Перуниця золотим списом-блискавкою впаде на Землю.

Оскільки Стрітення чи Зимобор вважали періодом зустрічі Зими з Літом, то відповідно стежили й за погодою. Про це побутує чимало прикмет та прислів’їв. Скажімо, на Бойківщині вважали, якщо ясно, то: „Ой буде ведмідь поправляти гавру й сидіти далі”, себто зима ще втримається; коли хмарно й туман, то звірина „вже буде розмітувати гавру, буде вже тепло”. Якщо під вечір потепліло, то вважалося, що літо перемогло, а тому – „Зима йде туди, де було літо, а літо йде туди, де була зима”.

Якщо на Стрітення півень нап’ється води, то хлібороб набереться біди.
Коли на Громницю півень нап’ється водиці, то на Юрія (6.V) кінь напасеться травиці.
На Громницю маєш зими половицю.
На Громницю ведмідь буду свою або руйнує, або заново будує.
Якщо сонце ясне на Громницю буде, то більш, ніж перед тим, снігу випаде всюди.
Як на Громницю день ясний, то буде льон прекрасний.
Як на Громницю з дахів ся тече, то зима довго ся приволоче.
Як на Стрітення метіль дорогу перемітає, то корм відмітає.
Як на Стрітення капає зі стріхи – не найдеться з літа потіхи.
Дуй не дуй, не к Різдву йде, а к Великодню.
Як капає зі стріх, так капатиме з вуликів.
Ясний і тихий день – на хороший врожай і рійбу бджіл.
Коли на Стрітення відлига – пропаде ще весна надовго.
Якщо на деревах іній – зародить добре гречка й бульба.
Якщо вранці випав сніг – на врожай ранніх хлібів, коли ж у полудень – зернові будуть середні, а увечері – недорід.

На дахах довгі бурульки – стільки ще випаде снігу.
Стрічаються на Стрітення зима з літом, щоб поборотися: кому йти вперед, а кому назад.
На Стрітення обертається птиця до гнізда, а хлібороб до плуга.
Як капає зі стріх, то так капатиме з очей (себто повернуться морози).
Якщо на Стрітення холодно, то вже скоро весна.
Зимобор з відлигою – на ранню й теплу весну, зі снігом – на дощову й тривалу, а коли хуга – весна буде пізня й холодна; якщо в цей день не видно сонця – чекай суворих морозів.

Ось так відзначалося одне з найзнаменніших лютневих свят. Переважна більшість прислів’їв та прикмет стверджує: якщо перемагає холод, то незабаром настане весна.

— Культурно-просвітницький проект „Спадщина Предків”, за матеріалами http://sparrow-hawk.livejournal.com/

◈2 LYUTOHO – HROMNYTSYA, SVYATO STRITENNYA ZYMY Z VESNOYU◈

2 lyutoho slovʺyansʹkyy narodnyy Kalendar vidznachaye denʹ Hromnytsi-Perunytsi [takozh Hromy, Zymobor (ukr.), Hramnitsy (bil.), Hromnice (chekh.), Svjetlo (serb.)] – nebesnoyi Bohyni, vtilennya Blyskavky. Zdavalosya b, paradoksalʹno, shcho tse svyato vidznachayetʹsya vzymku – ale u Tradytsiyi vse zakonomirno. Tsey denʹ shche nazyvayutʹ Sritennyam – sebto Zustrichchyu – zustrichchyu Zymy i Lita. Vvazhayetʹsya, shcho same u tsiy tochtsi Svarozhoho Kola – richnoho kruhoobihu – tsi dvi protylezhni pory roku „pozyrayutʹ” odna na odnu. I „mistkom” mizh nymy ye same Perunytsya. Za perekazamy, tse yedynyy denʹ vzymku, koly mozhna pochuty hrim ta pobachyty blyskavku. Yak malenʹke „vidzerkalennya” nebesnoho polumʺya lyud zapalyuvav skrizʹ velyki ta mali vohnyky.

Vidhukom tsʹoho zvychayu ye tak zvani „hromovi svichky” chy „hromnytsi”, shcho zberehlysya u narodniy tradytsiyi pid mashkaroyu khrystyyanstva. Yak vidznachaye ukrayinsʹkyy etnohraf Vasylʹ Skurativsʹkyy: „…V davnynu kozhen hospodar mav obov’yazkovo pryhotuvaty vlasnu „hromnychnu” svichku y nesty yiyi na posvyatu. Pislya povernennya zi sluzhby Bozhoyi zapalyuvav yiyi – „shchob vesnyana povinʹ ne zashkodyla posivam i shchob moroz derev ne pobyv”. Tsey obryadovyy vyrib lashtuvaly na pokuti”.

Selyany inodi vylyvaly taki svichky dyvovyzhnykh rozmiriv — dva arshyny zavdovzhky y do desyaty futiv vahoyu. Chasto hromnytsi skladalysya z trʹokh perepletenykh u „kosu” svichok, yaki rozkhodylysʹ zverkhu malenʹkym Tryzubom – symvolom tryyedynosti Navi, Yavi ta Pravi, budovy Vsesvitu. Taki svichky vyroblyaly perevazhno zhinky, a osoblyvo – divchata, yaki u tsey denʹ vtilyuvaly svoyi zadumy, charuvaly. Hromovi svichky vvazhalysʹ v narodniy mahiyi duzhe sylʹnym mahichnym oberehom. Za yikhnʹoyu dopomohoyu vid okremoyi khaty, sela chy polya mozhna bulo, napryklad, vidvesty blyskavku chy vzahali hrozu. Chy navpaky – zaklykaty u posukhu hrozu z doshchem. Tyazhko khvoriyuchym davaly v ruky zapalenu hromnytsyu, prokhayuchy pry tsʹomu ochysnu ta tsilyushchu sylu bohyni prohnaty khvoroby – vony zh bo takozh buly u narodniy mifolohiyi okremymy istotamy, demonytsyamy.

Zahalom, hromnychnu svichku zapalyuvaly u takykh vypadkakh:

– koly nad oseleyu hulyaye strashna nehoda
– koly vynykaly trudnoshchi pry polohakh
– koly u seli pozhezha, abo kataklizm
– koly pochynalasya viyna
– koly lyudynu skhopytʹ „chorna khvoroba” (epilepsiya)
– yak lyudyna pomyrala, zapalyuvaly svichku, aby spokiynishe pereyty yiy u svit inshyy.

Takozh u tsey denʹ osvyachuyutʹ vodu. Stritensʹku vodu zbyraly z sosulʹok i dodavaly do zvychaynoyi vody, za povirʺyamy – taka voda tsilyushcha i likuye vid bahatʹokh napastey:

– likuye rany i vnutrishni zakhvoryuvannya
– ryatuye vid „zloho oka”, vidʹmy, vovkulaka, vid „prystritu”
– neyu kropyly voyakiv pered boyem ta chumakiv pered pokhodom
– pasichnyky okroplyuvaly neyu vulyky na pochatku sezonu
– a hospodari okroplyuvaly khudobu pid chas pershoho vyhonu na pasovysʹko
– okroplyuvaly stayni ta obory vid vidʹm, shchob „ne vyssaly z korovy moloka”

Chymalo spohadiv pro vykorystannya stritensʹkoyi vody znakhodymo v etnohrafichnykh dzherelakh. Neyu blahoslovlyaly batʹky svoyikh syniv, provodzhayuchy na viynu, takozh chumakiv. Hospodar davav yim khlib-silʹ i, skropyvshy stritensʹkoyu vodoyu vlasnyka valky, voliv ta mazharu, napuchuvav slovamy: „- Bozhe tobi pomahay!”. Tsikavyy obryad, pov’yazanyy z „nadannyam mahichnosti” tsiy vodi, zapysav u 20-kh rokakh krayeznavetsʹ M. Ryabyy u seli Kukavytsi Mohylivsʹkoyi okruhy na Vinnychchyni. Udosvita khtosʹ z rodyny yshov do krynytsi, shchob nabraty dzherelytsi. Koly zh povertavsya, to yomu nazustrich mav vyyty budʹ-yakyy chlen sim’yi z kukhlykom. Voda v posudyni nabuvala tsilyushchoyi vlastyvosti.

V Ukrayini bulo vidome shche odne imʺya bohyni Hromnytsi – Palyanytsya (taka sama nazva rytualʹnoyi khlibyny, shcho yiyi pekly hospodyni na vyznachni svyata). Abo yak u chyslennykh pisnyakh i perekazakh – Divchyna-Voyachka.

Perunytsya – tse volʹovyy, sylʹnyy bik Zhinochoho pochatku. U davnikh slovʺyan buly zhinky-bohatyri, yikh tak i zvaly – divy-palyanytsi. Vony bylysya narivni z cholovykamy svoho plemeni proty vorohiv, shcho vyklykalo podyv ta zakhoplennya u chuzhezemtsiv. Mozhlyvo, tsya tradytsiya syahaye azh do amazonok antychnosti, yaki meshkaly same na nashiy Zemli, u Pryazovʺyi, poruch zi skifamy. Ta y potim, u rizni chasy, ukrayinsʹki zhinky chasto braly u ruky zbroyu i voyuvaly ne hirshe, a chasto y lipshe, za cholovikiv, z·hadayemo khocha b uslavlenykh kozachok, yaki vidznachylysʹ pid chas riznomanitnykh povstanʹ ta Vyzvolʹnoyi viyny.

Tradytsiya pidkreslyuye divochistʹ Perunytsi, vona same Divchyna-Voyin, dochka Peruna, yoho naypersha pomichnytsya ta soratnytsya. Tut mozhna provesty tsikavu paralelʹ z inshoyu ariysʹkoyu tradytsiyeyu – davnʹohretsʹkoyu. Afina – Diva-Voyitelʹnytsya, dochka Hromovyka-Zevsa. Pry chomu ne prosto dochka – Zevs sam yiyi narodyv zi svoyeyi holovy. Sebto vona – tse chastyna yoho sutnosti, yoho „zhinocha anima”, „Zevs u spidnytsi” (tochnishe – u peplosi). I tse ne lyshe syla, tse i khorobristʹ, i hostryy rozum. Tse – nezalezhna sylʹna zhinka, shcho yde svoyim shlyakhom. Nevypadkovo, Afina – ne lyshe voyin, ale y pokrovytelʹka mudrosti, shcho zobrazhuvalasʹ iz symvolom tsiyeyi chesnoty – sovoyu. Atheneum – khram Afiny – tak nazyvaly z antychnosti i do sʹohodni „svyatylyshcha mudrosti” – biblioteky, muzeyi, naukovi ustanovy.

Tsikavo, shcho zbroyeyu Afiny ye spys – u yakomu vbachayutʹ mozhlyvyy symvol blyskavky. I Diva Perunytsya zobrazhuyetʹsya iz zolotym „hromovym” spysom.

Shche odne spivpadinnya tradytsiy – z kelʹtamy. 1 lyutoho (a u deyakykh slovʺyan Hromnytsya vidznachayetʹsya same pershoho, a ne druhoho) svyatkuyutʹ Imbolk – duzhe davnye svyato, yake zberehlosya do nashykh dniv vzhe ne u slovʺyansʹkomu, a u kelʹt·sʹkomu dvovirʺyi, yak „denʹ svyatoyi Bryhity”. Tsya „svyata” – naspravdi „zamaskovana” kelʹt·sʹka bohynya Bryhita. Vona zdavna shanuyetʹsya, zokrema, yak pokrovytelʹka remesel (yak i Afina), naybilʹshe zh – kovalʹstva. A kovali v usi chasy v usikh mifakh buly povʺyazany z Vohnem, osoblyvo zh – z hromovymy bozhestvamy.

Otak vichna Tradytsiya vidzerkalyuyetʹsya u viruvannyakh riznykh narodiv yedynoyi ariysʹkoyi rodyny.

Z dnya Perunytsi u slovʺyan pochynalysya zaklykannya Vesny. Tse svyato davalo nashym Predkam svitlu nadiyu dozhyty do teploho Sonechka, do pershoyi vesnyanoyi hrozy, koly Perunytsya zolotym spysom-blyskavkoyu vpade na Zemlyu.

Oskilʹky Stritennya chy Zymobor vvazhaly periodom zustrichi Zymy z Litom, to vidpovidno stezhyly y za pohodoyu. Pro tse pobutuye chymalo prykmet ta prysliv’yiv. Skazhimo, na Boykivshchyni vvazhaly, yakshcho yasno, to: „Oy bude vedmidʹ popravlyaty havru y sydity dali”, sebto zyma shche vtrymayetʹsya; koly khmarno y tuman, to zviryna „vzhe bude rozmituvaty havru, bude vzhe teplo”. Yakshcho pid vechir poteplilo, to vvazhalosya, shcho lito peremohlo, a tomu – „Zyma yde tudy, de bulo lito, a lito yde tudy, de bula zyma”.

Yakshcho na Stritennya pivenʹ nap’yetʹsya vody, to khliborob naberetʹsya bidy.
Koly na Hromnytsyu pivenʹ nap’yetʹsya vodytsi, to na Yuriya (6.V) kinʹ napasetʹsya travytsi.
Na Hromnytsyu mayesh zymy polovytsyu.
Na Hromnytsyu vedmidʹ budu svoyu abo ruynuye, abo zanovo buduye.
Yakshcho sontse yasne na Hromnytsyu bude, to bilʹsh, nizh pered tym, snihu vypade vsyudy.
Yak na Hromnytsyu denʹ yasnyy, to bude lʹon prekrasnyy.
Yak na Hromnytsyu z dakhiv sya teche, to zyma dovho sya pryvoloche.
Yak na Stritennya metilʹ dorohu peremitaye, to korm vidmitaye.
Yak na Stritennya kapaye zi strikhy – ne naydetʹsya z lita potikhy.
Duy ne duy, ne k Rizdvu yde, a k Velykodnyu.
Yak kapaye zi strikh, tak kapatyme z vulykiv.
Yasnyy i tykhyy denʹ – na khoroshyy vrozhay i riybu bdzhil.
Koly na Stritennya vidlyha – propade shche vesna nadovho.
Yakshcho na derevakh iniy – zarodytʹ dobre hrechka y bulʹba.
Yakshcho vrantsi vypav snih – na vrozhay rannikh khlibiv, koly zh u poludenʹ – zernovi budutʹ seredni, a uvecheri – nedorid.
Na dakhakh dovhi burulʹky – stilʹky shche vypade snihu.
Strichayutʹsya na Stritennya zyma z litom, shchob poborotysya: komu yty vpered, a komu nazad.
Na Stritennya obertayetʹsya ptytsya do hnizda, a khliborob do pluha.
Yak kapaye zi strikh, to tak kapatyme z ochey (sebto povernutʹsya morozy).
Yakshcho na Stritennya kholodno, to vzhe skoro vesna.
Zymobor z vidlyhoyu – na rannyu y teplu vesnu, zi snihom – na doshchovu y tryvalu, a koly khuha – vesna bude piznya y kholodna; yakshcho v tsey denʹ ne vydno sontsya – chekay suvorykh moroziv.

Osʹ tak vidznachalosya odne z nayznamennishykh lyutnevykh svyat. Perevazhna bilʹshistʹ prysliv’yiv ta prykmet stverdzhuye: yakshcho peremahaye kholod, to nezabarom nastane vesna.

— Kulʹturno-prosvitnytsʹkyy proekt „Spadshchyna Predkiv”, za materialamy http://sparrow-hawk.livejournal.com/

◈2 lutego – HROMNYTSYA, święto Gromnicznej zimowy z VESNOYU◈ (tłumaczenie Google)

2 lutego znaki słowiański dzień kalendarzowy ludowa Hromnytsi-Perunytsi [jak grzmot, Zymobor (Ukr.) Hramnitsы (biały). Hromnice (czes.) Svjetlo (Serb.)] – Celestial Bogini, ucieleśnieniem Błyskawica. Wydaje się ironiczne, że to święto jest obchodzone w zimie – ale tradycja jest logiczne. Dzień ten jest również nazywany Sritennyam – to jest spotkanie – spotkanie z zimą i latem. Uważa się, że w tym momencie SVAROGOVO Circles – letni cykl – te dwa przeciwstawne sezony „widząc” nawzajem. I „most” między nimi jest po prostu Perunytsya. Według legendy jest to jedyny dzień w zimie, kiedy można usłyszeć i zobaczyć grzmot pioruna. Jako mały „vidzerkalennya” niebieskich płomieni zapalił ludzi na całym świecie, wielkich i małych świateł.

Recenzje tego zwyczaju jest nazywany „świece” lub „grzmot” hromnytsi zachowane w tradycji ludowej pod płaszczykiem chrześcijaństwa. Jak ukraińskiego etnografa Vasyl Skurativsky: „… W dawnych czasach, każdy właściciel był zobowiązany do przygotowania własnego” hromnychnu „. Świecę i trzymał go do poświęcenia Po powrocie ze służby Bożej zainspirowało go -” do wiosny powodzi uszkodzonych upraw, a nie na mróz drzewa uderzy. „rytuał ten produkt lashtuvaly na pokutę”.

Rolnicy często wylewa świece są niesamowite rozmiary – dwie stopy długości i dziesięć stóp wagi. Często hromnytsi składał się z trzech wpleciona w „pluć” świece, które odbiega od wyżej małej trójzębem – symbol tryyedynosti Navi, Java i prawo, struktura wszechświata. Świece te produkowane głównie kobiety, a zwłaszcza – dziewczęta, którzy tego dnia uosobieniem myśli zafascynowany. Thunder świece rozważane w magii ludowej bardzo silny magiczny talizman. Z ich pomocą z poszczególnych domów, wiosek i pól może, na przykład, albo nawet wziąć burzy. Albo odwrotnie – aby połączyć się suszy i deszczu burzy. Poważnie chory zrezygnować zapaloną hromnytsyu, błagając oczyszczenia i uzdrowienia moc bogini pozbyć się choroby – ci, którzy byli w mitologii ludowej poszczególnych istot demonytsyamy.

Ogólnie rzecz biorąc, hromnychnu świecach w następujących przypadkach:

– Kiedy mieszkania na spacery straszny złą pogodę
– Kiedy nie było trudności przy porodzie
– Gdy ogień wsi lub kataklizm
– Kiedy zaczęła się wojna
– Kiedy człowiek bierze „czarną” choroby (epilepsja)
– W jaki sposób dana osoba zmarła, zapalił świecę spokojnie poruszać się w innym świecie.

Również w tym dniu konsekrowany wody. Sretensky sosulok zebranej wody i dodać do czystej wody, wiara – ta woda jest ran i leczeniu wielu dolegliwości:

– Leczy rany i choroby wewnętrzne
– Eliminuje „złe oko” czarownica, wampir, od „złego oka”
– Zroszone swoich żołnierzy do walki i przed pójściem Chumakov
– Ule pszczelarzy okroplyuvaly go na początku sezonu
– A gospodarze okroplyuvaly bydło pastwisko w pierwszym zamieszkania
– Okroplyuvaly stajnia i gospodarstwo mleczarskie z czarownicą na „nie vyssaly mleko krowie”

Wiele wspomnień korzystania Sretenskaya wody znalezione w źródłach etnograficznych. Pobłogosławiła rodziców swoich dzieci, widząc na wojnę, jak Chumak. Właściciel dał im chleb i sól i woda skropyvshy Sretensky bułki właściciel, woły i Mazhar, upominał go: „. – Bóg pomaga” Ciekawym rytuał związany z „rezerwy na magię” tej wody, nagrany w latach 20. etnograf M. Spotted wsi Kukavytsi Mogylivsk powiatów w regionie Winnicy. O świcie, ktoś z rodziny jechał do studni, aby zdobyć dzherelytsi. Po powrocie, przybył na spotkanie każdemu członkowi rodziny szkła. Woda w zbiorniku wziął na właściwości lecznicze.

Na Ukrainie jest znany inną nazwę bogini Hromnytsi – Palyanytsya (jest to nazwa chlebów obrzędowych, pieczone swoją panią za wybitne wakacji). Albo, jak w wielu piosenek i opowieści – Girl Voyachka.

Perunytsya – silną wolę, początek silnej stronie kobiet. W starożytnych Słowian były kobiety-wojowniczki, a ich nazwa – Virgin bochenek. Walczyli razem z cholovykamy jego plemię przeciwko wrogowi, powodując zaskoczenie i podziw chuzhezemtsiv. Być może ta tradycja ślady z powrotem do dawnych Amazonek, którzy żyli tylko na Ziemi, na Morzu Azowskim, w pobliżu Scytów. A potem, w różnym czasie, ukraińskie kobiety często chwycili za broń i walczyli nie gorzej, a często lepiej, niż mężczyźni, przynajmniej wspomnieć znany Kozak, którzy wyróżnili się w różnych powstań i wojny wyzwoleńczej.

Tradycja podkreśla divochist Perunytsi, to dziewczyna wojownik córką Perun, jego pierwszym pomocnikiem i sojusznikiem. Można spędzić ciekawy równolegle z inną tradycją Arian – starożytnego greckiego. Athena – Maiden Voyitelnytsya córką Hromovyka-Zeus. Czego nie ma córkę – Sam Zeus urodziła jej z głowy. To jest to – jest częścią jego istoty, jego „female anima”, „Zeus w spódnicy” (dokładniej – w peplos). I to nie tylko siła, odwaga i bystry umysł. To jest – silna kobieta, która przychodzi niezależną drogę. Nie jest przypadkiem, Athena – nie tylko wojownikiem, ale także patronką mądrości, która przedstawiona jest symbolem cnoty – sowa. Atheneum – Temple of Athena – tzw od starożytności do dziś, „sanktuarium mądrości” – bibliotek, muzeów i instytucji badawczych.

Co ciekawe, ta broń to włócznia Ateny – która widzi możliwą symbol błyskawicy. A Virgin przedstawiono Perunytsya Gold „grzmot” włócznię.

Kolejne koincydencjalne tradycji – z Celtami. 01 luty (aw niektórych Hromnytsya Słowian obchodzony po raz pierwszy i nie drugi) świętują Imbolc – bardzo stare święto, które pozostały do ​​dnia dzisiejszego nie ma słowiańskie, a Celtic podwójną wiarę jako „dzień św Brygidy” , To „święto” – faktycznie „ukrytego” celtycka bogini Brigitte. Od dawna czczony, zwłaszcza że patronką rzemiosła (jak Ateny) jest największym – kowalstwa. Kowal w każdym czasie we wszystkich mitach były związane z ogniem, zwłaszcza – gromkimi bóstw.

Tak więc wieczna tradycja vidzerkalyuyetsya w wierzeniach różnych narodów zjednoczonych aryjskiej rodziny.

Od Perunytsi Słowianie zaczęli nazywać wiosny. Festiwal ten dał nasi przodkowie światło nadziei żyć do ciepłego słońca, pierwszej wiosennej burzy, gdy Perunytsya złotej włóczni piorun uderzy w ziemię.

Jak Gromnicznej lub Zymobor Uważa okresie zimowym spotkaniu letnim, nastąpi po niej, a pogoda. To Jest wiele znaków i powiedzeń. Na przykład, Boikivshchyna uznane, jeżeli jasne, a następnie: „Och niedźwiedź poprawi Le Havre i usiąść na”, że zima wciąż stoją; gdy zachmurzenie i mgła, bestia „będzie rozmituvaty Havre jest już ciepło.” Jeśli wieczorem rozgrzany, sądzono, że lato wygrał, ale dlatego, że – „Zima powraca do miejsca, gdzie było lato, a latem jest miejscem, gdzie była zima.”

Jeśli Gromnicznej cock wypitej wody, rolnik wpisany kłopotów.
Gdy pijany kubek Hromnytsyu koguta, a potem George (6.V) napasetsya konia travytsi.
W Hromnytsyu mają Polovitsa zimy.
W Hromnytsyu pokryje jego lub niszczy lub ponownego buduje.
Jeśli słońce na jasnym Hromnytsyu będzie bardziej niż przedtem śniegu spadnie w całym.
Jak Hromnytsyu na jasny dzień, to będzie w porządku pościel.
Jeśli chodzi o Hromnytsyu płynąć z dachów, zima pryvoloche długo.
Jeśli chodzi o peremitaye sposób prezentacji tej, w vidmitaye żywności.
Co do prezentacji kapiącą z dachów – nie będzie pociechą od lata.
Dui dui Nie, nie idź na Boże Narodzenie i na Wielkanoc.
Jak kapiącą z dachu, więc kapatyme uli.
Jasne i ciche dni – dla dobrych zbiorów i riybu pszczół.
Po odwilży Prezentacja – Wiosna zostaną trwale usunięte.
Jeśli mróz na drzewach – dobre owoce, gryki i ziemniaków.
Jeśli rano śnieg – do zbioru roślin wcześnie, a gdy w południe – ziarno będzie średnia, a wieczorem – aborcji.
Na dachu długie sople – więc nawet spadnie śnieg.
Spotkać razem na Gromnicznej zimę od lata do rywalizacji: kto iść do przodu, do tyłu i do kogo.
W prezentacji przędzenia ptaka do gniazda i rolnika orać.
Jak kapiącą z dachu, a tym samym kapatyme oczu (czyli powrót mrozu).
Jeśli Gromnicznej zimna wiosna wkrótce.
Zymobor do rozmrożenia – dla wczesnej i ciepłej wiosny, ze śniegiem – deszczowej i długo, a kiedy Hug – Wiosna jest późno i zimno; jeżeli dzień nie widać słońca – spodziewać silnych mrozów.

Który jest oznaczony jednym z wielką rzeczą święta lutym. Zdecydowana większość znaków i przysłów mówi: W przypadku wygranej zimno, że wkrótce przyjdzie wiosna.

– projektów kulturalnych i edukacyjnych „Dziedzictwo Przodków”, oparte na http://sparrow-hawk.livejournal.com/